Контакти
01024 Бессарабська площа 5, офіс 13, Київ, Україна
rchr.sev@gmail.com
+38 (050) 388 69 38 | +38 (044) 279 41 11

Ще один крок з «інтеграції»: які наслідки матиме указ Путіна для кримчан та що з цим робити?

Указом Президента РФ В. Путіна від 20 березня 2020 року № 201 розширений перелік територій, на яких іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним юридичним особам забороняється володіти земельними ділянками на праві власності. До переліку включено майже всю територію окупованої АР Крим та міста Севастополя (виключення склали території Красногвардійського, Первомайського та Білогірського районів та сільради Верхньосадового, що входить до території Нахімовського району міста Севастополя).

Цей Указ доповнює Указ Президента РФ від 09 січня 2011 року № 26, яким було встановлено перелік 380 муніципальних утворень на території РФ де заборонено таке володіння землею відповідно до частини 3 статті 15 Земельного кодексу РФ.

Прийняття Указу № 201 є логічним наслідком продовження Російською Федерацією двох політик щодо окупованих територій – так званої «реінтеграції» у складі РФ та зміни демографічного складу населення о АР Крим та міста Севастополя. 

«Реінтеграція» окупованих територій почалася із їх незаконного приєднання до РФ та поширення нею власного законодавства на ці території. Отже, розширення дії Указу Президента РФ від 09 січня 2011 року на територію кримського півострову є логічним продовженням згаданої політики.

Прийняття та, що важливіше, виконання Указу № 201 матиме значний вплив на збільшення кількості громадян, які змушені будуть покинути територію окупованого Криму, що безумовно відіб’ється на демографічній ситуації півострова. Перш за все, дія указу спрямована на тих громадян, які у перші тижні після приєднання Криму до РФ змогли відмовитися від нав’язаного їм громадянства РФ. За шість років після цього помста окупанта наздогнала їх у вигляді заборони на володіння землею. 

Якими можуть бути правові наслідки прийняття Указу?

Відповідно до статті 238 Цивільного кодексу РФ, дію якого вона незаконно поширила на окупований півострів, особа, у власності якої опинилось майно, яке не може належати йому на підставі закону, це майно має бути відчужено власником протягом року, якщо законом не встановлений інший строк. В протилежному випадку земельну ділянку може бути примусово продано за рішенням суду, або передано у муніципальну власність.

Саме положенням цієї норми і будуть керуватись органи влади в Криму та суди, і жодні посилання на те, що «закон не має зворотної сили» їх не зупинять, як не зупиняє це зараз, коли вони приймають тисячі судових рішень про позбавлення права власності фізичних осіб на земельні ділянки, право власності на які вони отримали на підставі рішень української влади.

Наявність у власності землі та об’єктів нерухомості, що розміщені на ній, для багатьох наших співвітчизників залишалось останнім аргументом аби не виїздити з Криму. Тепер їх позбавляють цього останнього аргументу. 

Що стосується юридичних осіб. 

Для них це також важкий удар, адже у разі відмови від продажу, землю може бути передано у муніципальну власність з вимогою укласти договір оренди. І тоді до витрат юридичної особи на сплату земельного податку додасться ще й орендна плата, що відіб’ється на вартості послуг або продукції і зробить іноземні юридичні особи менш конкурентоздатними. Продаж земельної ділянки, на якій розташований об’єкт нерухомості можливий лише із одночасним продажем цього майна. Тож і перший і другий варіант розвитку подій є неприйнятним для подальшого перебування іноземних юридичних осіб на цій території. 

У разі відмови фізичних та юридичних осіб від укладення договорів оренди, судом може бути прийняте рішення про звільнення земельної ділянки та навіть знесення об’єкту нерухомого майна, що розташований на ній.

Також зрозумілим є й те, що в обох випадках не може бути й мови про те що продаж землі буде здійснено за справедливою ціною, адже нерухомість в Криму і зараз продається важко, а насичення ринку землі та нерухомості новими об’єктами вплине на ціни лише негативно. 

Яким чином можна ефективно захистити права українських громадян? 

Перш за все необхідно зазначити, що таке втручання у право на мирне володіння майном відповідно до практики Європейського суду з прав людини має розглядатись як таке, що не засновано на законі. Законність втручання має розглядатись через призму норм міжнародного права, а з цієї точки зору територія АР Крим та міста Севастополя залишаються українською територію, на яку РФ не має право поширювати дію власного законодавства, зокрема й того, що регулює питання права власності на землю. Отже перспективи визнання ЄСПЛ таких дій російської влади порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод є досить реальними.

Видається, що прийняття Указу № 201 вже може розглядатись як втручання у право на мирне володіння майном і офіс Уповноваженого у справах ЄСПЛ може розглянути питання про звернення до суду із міждержавною скаргою щодо дій Російської Федерації в інтересах наших громадян та юридичних осіб. Окрім порушення статті 1 Першого Протоколу варто було б розглянути можливість посилання на порушення статті 14 Конвенції, адже такі дії російської влади спрямовані проти іноземних громадян та юридичних осіб і можуть розцінюватись як дискримінація.

Окремі фізичні та юридичні особи можуть звернутись до ЄСПЛ в індивідуальному порядку. 

І нарешті, незаконне привласнення майна на окупованій території може розглядатись як воєнний злочин, відповідальність за який передбачена підпунктом (iv) пункту (а) частини (2) статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Можна порадити потерпілим також звертатись до Прокуратури АР Крим із заявою про злочин відповідно до вимог українського законодавства.

Автор: Роман Мартиновський