Пам'яті Віктора Некрасова

 

 

Самое страшное на войне - это не снаряды, не бомбы, ко всему этому можно привыкнуть; самое страшное - это бездеятельность, неопределенность, отсутствие непосредственной цели.

(В.Некрасов)

Сьогодні річниця смерті письменника, дисидента та правозахисника, киянина Некрасова Віктора Платоновича, похованого на кладовищі в Сент-Женев’єв-де-Буа під Парижем у 1987 році.

Його життя є яскравим прикладом дії: працював актором і театральним художником, з початком Великої вітчизняної війни пішов на фронт, пройшов шлях від Ростова до Сталінграда, після війни опублікував повість «В окопах Сталінграда», за яку одержав Сталінську премію, вів активне громадське життя, у Парижі працював на Радіо «Свобода», багато мандрував та ніколи не припиняв писати. Ніколи не припиняв діяти.

Всього себе Некрасов віддавав громадській та правозахисній діяльності. Свою премію за повість «В окопах Сталінграда» віддав на купівлю інвалідних візків для інвалідів війни. У 1966 році виступив одним з ініціаторів написання листа до Верховної Ради РРФСР з протестом проти нових статей кримінального законодавства, що були направлені проти інакодумства. У 1969 році написав листа на захист В. Чорновола, що був ув'язнений за «антирадянську пропаганду». За участю відомих дисидентів Івана Дзюби та Віктора Некрасова відбувся велелюдний стихійний мітингу з нагоди 25 роковин трагедії у Бабиному Яру, який став поштовхом до того, що радянська влада припинила замовчувати трагедію.

Як наслідок, влада почала переслідування Некрасова: припинився випуск його творів, а вже видані почали вилучати з бібліотек, виключили з Союзу письменників, провели дводенний обшук. Але, як писав сам Некрасов «анализировать прошлое, вернее - дурное в прошлом, имеет смысл только в том случае, когда на основании этого анализа можно исправить настоящее или подготовить будущее».

Проходячи повз будинок № 15 на Хрещатику, зупиніться на хвилину біля меморіальної дошки з зображенням Віктора Некрасова та віддайте шану мужній і чесній людині.

 

 

 

Back to top