МН17 – рейс у вічність. Історія тринадцята.

Джек О'Брайєн, 25 років, Австралія.

Хлопець повертався додому до Австралії з майже двомісячної відпустки до Європи. Протягом семи тижнів він відвідав Нідерланди, Німеччину, Скандінавію, Велику Британію, Францію, Іспанію та … Росію…

Під час подорожі Європою Джек у захопленні написав молодшій сестрі Бронуїн: «Це найкращий час в моїй історії».

До того він закінчив Університет Західного Сіднею та отримав ступінь бакалавра в сфері бізнесу і комерції за спеціальністю спортивного менеджменту. Працював у Fitness First в Карлінгфорді та готував себе до тренерської роботи

З 8-ми років він грав у футбольному клубі Winston Hills Soccer Club і поспішав на цей рейс, аби встигнути на черговий матч своєї команди. Заради цього він навіть розлучився з одним із своїх товаришів, який залишився в Європі на деякий час.

Батьки Джека, Джон та Мерін, не бажають помсти, вона, на їх думку, лише збільшує насилля і обезцінює життя їх сина.

«Останні два роки я  грав разом із сином. Це було неймовірно, кожен з батьків хотів би це відчути», - говорить Джон. «Тепер цього більше ніколи не буде».

Батько Джека зробив від його імені таку заяву: «Ми не говоримо за інші сім’ї, хоча ми і зв’язані одне з одним цією страшною трагедією. Ми, та ті хто загинув – не безіменні. Ми нічого не можемо зробити, щоб повернути їх, але ми можемо назвати їх імена і продовжувати жити з тим, аби вказати на винних у тому, що сталося».

Мерін каже, що двері життя закрилися перед сином саме тоді, коли він збирався вийти через них у доросле, самостійне життя. Кожного дня вона сідає у входу в будинок з заднього двору, де любив гратися Джек, і плаче від невимовної туги. «Ми безсилі у нашому горі, за виключенням того, що ми можемо говорити правду», наче відлунням вторить вона своєму чоловікові. - «І ми прагнемо притягнення до відповідальності тих, хто це скоїв і хто їх підтримує».

Батько почув про збиття літака в небі над Україною з телевізійних новин. З того часу він поклав квіти перед екраном і не включав телевізора на протязі двох місяців. Майже місяць вони із дружиною чекали прибуття на австралійську землю тіла їх сина.

Друг Джека - Метью Лоін створив та розмістив у Facebook колаж з шкільних світлин загиблого друга. «На жаль, один з моїх кращих друзів на цій землі був на борту рейсу МН17, який впав вчора, - написав він. Джек мав неймовірну пристрасть до життя і прагнув покращення життя оточуючих його. Він був неймовірно впертим у цьому, настільки, що іноді дратував мене, але він був моїм другом. Ми сумуватимемо, приятель!»

У травні 2015 року у рідному місті Джека, поблизу стадіону за ініціативою його рідних, друзів, футбольної команди, за яку він грав, було відкрито меморіальну дошку на одній з лавок, яку встановили у сквері. «Пам’ятаємо з любов’ю», написано на ній. Тепер кожен може прийти до Джека і провести з ним стільки часу, скільки він цього бажає.

Джек був дуже сильною людиною Коли за півтора року до трагедії в нього виявили важке захворювання – артрит, лікарі заборонили йому грати у футбол, але він відмовився виконати їх рекомендації. «Я зможу перемогти це», - сказав Джек. Місяці суворої дієти, заняття собою,  і хвороба відступила. Всі були здивовані, але Джек знав, що так має бути.

В одному з резюме при прийомі на роботу Джек написав: «Я б сказав, що моя найбільша пристрасть – футбол. Я грав, коли мені було 7 років і буду продовжувати до 70»… 

 

Back to top