Відлуння Катині


21 жовтня 2013 року Велика палата Європейського суду з прав людини оголосила своє рішення у справі «Яновець та інші проти Росії».

Інформаційний простір одразу заполонили заголовки новин російських та деяких українських ЗМІ про те, що Суд не знайшов в діях Росії порушення конвенційних норм щодо родичів жертв катинської трагедії.

Та чи так це насправді? Відповідь можна знайти у повному тексті рішення Суду, яке доступно на сайті Суду.

Зміст рішення свідчить про те, що Суд дійшов висновку про відсутність у нього часової компетенції (ratione temporis) для розгляду питання стосовно порушення статті 2 Конвенції в процесуальному аспекті – щодо ефективності розслідування обставин трагедії. Всі основні заходи з розслідування мали місце на початку 90-х років, у той час, як суд може розглядати питання ефективності розслідування в контексті статті 2 Конвенції лише після травня 1998 року (після ратифікації Конвенції Росією).

Щодо вимог за статтею 3 Конвенції, Суд визнав, що страждання членів сімей зниклих осіб у зв’язку із байдужим ставленням держави до розслідування обставин їх зникнення, можуть підпадати під дію статті 3. Водночас, Суд може оцінювати лише період після травня 1998 року, коли вже не залишалось жодних сумнівів стосовно долі зниклих польських військовополонених. З огляду на це, страждання заявників якісно не відрізнялись від тієї емоційної травми, яку зазвичай переживають родичі жертв серйозних порушень прав людини, тому Суд не встановив порушення статті 3.

З іншого боку, Суд встановив порушення Росією статті 38 Конвенції, визнавши, що держава не створила умов для розгляду справи. Зокрема, не було надано Великій палаті додаткових документів із посиланням на їх секретність. Колеги, які представляють у Європейському суді інтереси осіб, яких безпідставно було звинувачено у шпигунстві, можуть взяти до уваги те, що пояснення уряду Росії, які базувались на існуванні законодавчої заборони передавати секретні документи міжнародним організаціям та органам, Суд не задовольнили. Він зазначив, що залишилось незрозумілим, яким чином надання Суду цих документів могло зашкодити національній безпеці Росії.

Раніше суд визнавав факт порушення Росією статі 38 Конвенції п'ятнадцять разів. Це рішення стало шістнадцятим. Жодна з держав-учасниць немає такої кількості рішень, які б визнавали факт порушення зобов’язань за статтею 38.

Нагадаємо, що стосовно України Європейський суд лише одного разу визнав факт порушення статті 38 Конвенції – у справі «Давидов та інші проти України» (рішення від 01.07.2010 р.), яка стосувалась порушення прав заявників, гарантованих статтями 3 та 8 Конвенції.

 

 

Back to top