Вдосконалення національного законодавства України стосовно захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб

Анексія Криму у березні 2014 року та збройний конфлікт, що почався на Сході України в квітні 2014 року, призвели до масового переміщення цивільних осіб як всередині країни, так і за її межі. Станом на червень 2016 року в Україні нараховується близько 1,8 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО). В результаті переміщення ВПО зіштовхуються з особливими і значними труднощами, наприклад, щодо реєстрації як ВПО, відновлення втрачених документів, що посвідчують особу, свободи переміщення, доступу до житла, придатного для проживання, захисту прав власності, здобуття засобів до існування, реалізації виборчих прав, відшукання довготривалих рішень і доступу до інформації.

Відповідно до міжнародного права захист, допомога і знаходження рішень для ВПО є, насамперед, відповідальністю Уряду. Як підкреслив Комісар Ради Європи з прав людини, – “українські органи влади мають взяти на себе ініціативу в цьому процесі і продемонструвати, як вони забезпечили те, щоб ВПО одержали весь спектр захисту, правом на який вони наділені відповідно до міжнародного права”. Уряд України визнає свою відповідальність щодо ВПО і все більш повною мірою виконує свої зобов'язання, для чого використовує різні засоби.

Одним із критично важливих показників національної відповідальності щодо реагування на внутрішнє переміщення є впровадження національної нормативно-правової бази, що захищає права ВПО. В Україні було започатковано певні важливі законодавчі ініціативи, насамперед, із прийняттям і подальшим виправленням Закону “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”. Ці законодавчі ініціативи є важливими кроками, що потребують схвалення. У той же час визнається, зокрема Урядом, що існує потреба й надалі розвивати нормативно- правову базу для того, щоб краще захистити права ВПО й вирішувати особливі проблеми, з якими вони зіштовхуються.

Це дослідження розглядає національну нормативно-правову базу стосовно прав людини ВПО і оцінює її відповідність міжнародним і регіональним стандартам, зокрема стандартам Ради Європи. На основі цього аналізу визначаються розбіжності та «сірі зони» у національному законодавстві України, що вимагають змін в законодавстві, адміністративних або інших регуляторних процедур для того, щоб поліпшити і забезпечити захист прав ВПО. Іншою важливою проблемою є невідповідність актів національного законодавства один одному, що зводить нанівець впровадження відповідних норм у певних сферах суспільних відносин. В інших випадках, навіть коли національні законодавчі норми відповідають міжнародним і регіональним стандартам, відсутність відповідних ресурсів (фінансових і людських) або, в деяких випадках, політичної волі, ускладнює їх реалізацію.

Кожен із 21 тематичного розділу в цьому дослідженні формулює рекомендації для посилення національної законодавчої бази з метою забезпечення захисту прав ВПО. Перелік рекомендацій, що містяться в даному дослідженні, заслуговує на належну увагу, зокрема з боку представників національного Уряду та парламенту. Уряду України рекомендується взяти до уваги та в першочерговому порядку виконати ключові рекомендації, що викладені нижче та сформовані в наступні три групи:

А. Розробка і ухвалення необхідних підзаконних нормативно-правових актів для забезпечення реалізації чинного законодавства
  • Забезпечити реалізацію Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі, якщо не вказане інше, - Закону про ВПО) та усіх інших актів законодавства, що стосуються захисту прав ВПО, включаючи розробку і ухвалення підзаконних нормативно-правових актів, які необхідні для застосування Закону про ВПО й інших відповідних актів законодавства з метою захисту прав ВПО;
  • Гармонізувати законодавство шляхом внесення змін до відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів України з метою забезпечення їх відповідності останній редакції Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”;
  • Розробити та затвердити положення про Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, що було нещодавно засноване, у якому визначити обсяг його компетенції, достатній для того, щоб Міністерство могло не тільки допомагати ВПО, але й виробляти та підтримувати тривалі рішення щодо переміщення, а також здійснювати координацію з громадянським суспільством і міжнародними організаціями, для чого забезпечити цю інституцію відповідними фінансовими і людськими ресурсами.
В. Термінове реформування законодавства та практики його застосування з метою забезпечення основоположних прав ВПО
  • Забезпечити на рівні законодавства та правозастосовної практики доступ до прав і до регулярних виплат, передбачених законом, зокрема пенсій, страхування від безробіття і допомоги у зв’язку з інвалідністю, та відокремити ці виплати від вимоги офіційної реєстрації особи як ВПО;
  • Внести зміни до правил і процедур, що стосуються реєстрації ВПО, котрі гарантували б, що права ВПО на свободу пересування або вибір місця проживання не обмежуються, а самі ВПО не піддаються дискримінаційним процедурам реєстрації, які порушують їхні конституційні права та можуть призвести до скасування реєстрації ВПО без можливості оскарження за прозорою процедурою;
  • Змінити визначення ВПО у національному законодавстві з тим, щоб воно відповідало Керівним принципам з питання переміщення осіб всередині країни, зокрема визначити той факт, що внутрішнє переміщення стосується переміщення в межах кордонів країни і може стосуватись осіб, які не є громадянами, але мають звичне місце проживання в Україні;
  • Скасувати окремі положення законів та підзаконних нормативно-правових актів, що є дискримінаційними до ВПО за своїм принципом або на практиці та порушують права ВПО, гарантовані Конституцією або міжнародними чи європейськими стандартами прав людини;
  • Внести зміни до законодавства для того, щоб гарантувати своєчасне відновлення загублених або пошкоджених документів, що посвідчують особу;
  • Забезпечити ефективну процедуру для реєстрації актів цивільного стану, особливо для отримання документів для новонароджених дітей, на територіях, які не контролюються Урядом;
  • Вжити усіх можливих заходів для запобігання подальшому вимушеному переміщенню, включаючи ратифікацію Римського статуту і судове переслідування осіб, що спричиняють вимушене переміщення;
  • Сприяти свободі пересування, особливо через адміністративний кордон по лінії зіткнення в Донецькій та Луганській областях та по лінії адміністративно- територіального поділу з Кримом, гарантуючи, що будь-які обмеження свободи пересування мають бути передбачені законом та відповідати міжнародним й європейським стандартам в сфері прав людини;
  • Забезпечити реалізацію положень законодавства, які гарантують доступ ВПО до належних житлових умов, включаючи уможливлення інтеграції вразливих ВПО до державних соціальних житлових програм, у тому числі реалізацію положення Закону про ВПО щодо сприяння кредитуванню ВПО з метою купівлі або побудови житла;
  • Забезпечити виборчі права ВПО, зокрема шляхом внесення змін до законодавства про вибори, що уможливлять участь ВПО в місцевих виборах;
  • Вжити всіх необхідних законодавчих й адміністративних заходів для гарантування прав ВПО на житло, землю і власність (майно);
  • Включити ВПО до категорій осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», а також внести зміни до Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення ВПО від сплати судового збору у справах про встановлення фактів народження і смерті, а також у певних інших категоріях справ, пов'язаних з порушенням прав ВПО;
  • Внести подальші зміни до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, а також до інших відповідних актів національного законодавства, ґрунтуючись на рекомендаціях цього дослідження (див. повне дослідження);
С. Інституційні, координаційні та ресурсні питання 
  • Запровадити єдину базу даних для збору інформації про внутрішнє переміщення, зокрема детальної інформації про стать, вік і оцінки потреб, при цьому гарантуючи захист персональних даних та забезпечуючи збір таких даних виключно в гуманітарних цілях;
  • Підсилити консультації з ВПО щодо рішень, які впливають на їх життя, включаючи зміни до законодавства й розробку державної політики, що стосується переміщення;
  • Виділити достатні ресурси з державного бюджету для нещодавно заснованого Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, а також забезпечити належні ресурси для регіональних і місцевих органів влади для реагування на внутрішнє переміщення на всіх його стадіях, включно з підтримкою безпечних, добровільних та довготривалих рішень стосовно переміщення;
  • Виділити спеціальні кошти з державного бюджету для підтримки діяльності офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту прав ВПО, особливо для розвитку потенціалу регіональних представництв Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в місцях проживання ВПО;
  • Полегшити гуманітарний доступ ООН і міжнародних неурядових організацій, а також місцевих громадських організацій до територій, які не контролюються Урядом, зокрема шляхом внесення змін до Податкового кодексу України;
  • Розробити, прийняти і запровадити національну стратегію, засновану на повазі до прав людини та спрямовану, серед іншого, на створення умов для імплементації довготривалих рішень стосовно безпеки та добровільного переміщення;
  • Забезпечувати ВПО чіткою, своєчасною й об'єктивною інформацією про їхні права і всі відповідні закони та програми, направлені на їхню підтримку, або ті, що мають безпосереднє до них відношення. 

Це дослідження підготовлено як складова Проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні». Повний текст за посиланням.

Архів новин

Back to top